У Дніпропетровську ніяк не можуть перейменувати вулиці, які носять імена більшовицьких катів, визнаних українським судом причетними до організації Голодомору в Україні: Чубаря, Косіора, Постишева. Українські патріоти пікетують міськраду, в мерії кажуть про нібито готовність до імплементації вже прийнятого політичного рішення, одначе на сесію це питання ніяк не виноситься.
 
Офіційною причиною такого гальмування називають незадоволення самих жителів вказаних вулиць, їхнє небажання змінювати назву через побоювання, що це стане дуже дорогою й копіткою справою: заміна табличок, зміни в документах і таке інше.
 
І справді, окремі діячі взялися організовувати цілу кампанію з протидії, жахаючи жителів вказаних вулиць можливою дезорганізацію діяльності міських служб, плутаниною в офіційних паперах та цілою низкою інших незручностей.
 
А мені щось не віриться, що справа лише в цьому, що отак запросто міська влада взяла і почула своїх городян. Ага, зараз. Та до неї з найнагальнішими питаннями по сто разів звертаючись не можна достукатися. Все як горохом об стіну. Хоч сорочки на собі рви – не бачить, не чує, а то й відверто плює на звернення, заклики, пікети тощо. А тут якійсь купці негідників не сподобався давно назрілий крок щодо приведення міської топоніміки у відповідність з елементарними національними та й загальнолюдськими стандартами - адже ніде такого кощунства в світі немає, щоби на честь і славу катів-людожерів вулиці називали - і влада їх негайно почула, взяла під козирок, відразу загальмувавши процес.  
 
Відчайдушна заповзятість, з якою мерзотники взялися захищати україножерів та неабияка лояльність до них з боку міської влади спонукає до припущення про політичний контекст ганебної справи та її інспірацію місцевими українофобами, яких серед тутешніх регіоналів, що складають більшість в міській раді, а деякі й у Верховній Раді засідають, не бракує.
 
Разом з тим залишається шкодувати і з приводу неприпустимої байдужості пересічного загалу, який мешкає на згаданих вулицях. Схоже на те, що багатьох з тамтешніх дійсно мало хвилює, де вони живуть і таблички з якими іменами та прізвищами висять на їхніх будинках. Інертній масі зденаціоналізованого українства по цимбалах кричущий факт наруги над людської пам’яттю, і це – після розсекречення теми Голодомору, відкриття архівів, висвітлення трагічних сторінок української історії на телебаченні і в пресі, зрештою, судового вироку.
 
Вони радше сприймають навіювані їм аргументи про небажані клопоти перейменування, ніж переймаються глибокою аморальністю та диявольською сутністю самого явища – носіння вулицями імен більшовицьких україножерів, чиї руки по лікті в українській крові. Ось він, ще один жорстокий прояв радянської тоталітарної спадщини. В людях знищили мораль, стерли національну пам’ять і самоповагу,  замінивши їх невіглаством, ницістю душі й вбогістю духу. Перетворили їх на таких собі більшовичків-пролетарчиків, швондєрів і шарікових, дикунів-безбатченків. Бо якби це було не так, якби в них залишалася хоч крапля совісті, бодай дещиця співчуття до заморених голодом своїх пращурів, то не змогли б спокійно жити на вулицях з такими назвами ані дня. Тим більше на 21 році Незалежності рідної країни.
 
Та нині вони глухі до голосу невинно убієнних. Не чують, як ті благають зі своїх безіменних могил: «Люди добрі, спам’ятайтеся, не вбивайте нас ще раз… За що ж нам таке горе? Чим же ми так завинили, що вам, братам-українцям, виявляються милішими наші кати, які замордували нас голодом?!».
 
Тих, кому абсолютно байдуже, на вулиці з якою назвою жити, а штучний голод, що організовували косіори, чубарі, постишеви - це щось далеке і непевне, яке якщо і відбулось, то десь, колись і з кимсь, а тому не варто найменшої уваги, не кажучи вже про співчуття, хочеться запитати: а якби вбили саме ваших дідуся і бабусю, то чи так само спокійно ви жили б на вулиці, котра була б названа на честь душогуба? Чи б так само ви дослухалися до застережень якоїсь групки бузувірів щодо марудності та незручності  заміни табличок й корекції в документах?
 
Тим часом в Дніпропетровську вже дожилися до того, що забороняють відзначати… День народження Кобзаря. В місцевому осередку УНП повідомляють про відмову працівниками відділу внутрішньої політики міськвиконкому прийняти заявку на проведення урочистостей, присвячених Дню народження Т.Г. Шевченка 9 березня, які до цього проходили щороку.
 
Представники влади пояснюють заборону тим, що після ходи, присвяченій Дню Пам’яти Героїв Крут, кілька молодих хлопців запалили файери, чим, начебто, порушили домовленість, хоча вона передбачала, що ПІД ЧАС ХОДИ фаєрів не буде, у зв’язку з ожеледицією, та, відповідно, можливістю травм.
 
Другою причиною названа участь членів УНП в пікетуванні Дніпропетровської міськради 15 та 29 лютого з вимогою перейменувати вулиці, які носять імена засуджених судом злочинців.
 
Коментуючи ситуацію, голова ДОО УНП Анатолій Сокоринський підкреслив, що окупаційна влада Партії Регіонів та їх сателитів послідовно проводить лінію на русифікацію й порушення конституційного права громадян на мирні збори, але заборони святкувати День народження Кобзаря ще не було: «такого не робив навіть комуністичний режим, принаймні офіційно.» Політик назвав це плювком в душу кожного українця: «яничарство у чистому вигляді».
 
Він також  наголосив, що прийнята у Дніпропетровському міськвиконкомі практика не накладати на заявку резолюцію з забороною, а повертати без розгляду є порушенням головного конституційного принципу – кожну заборону можна оскаржити по суду.
 
А. Сокоринський висловив впевненість, що святкування українцями дня народження українського генія відбудуться попри усі заборони сучасних валуєвих та місцевих табачників.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ