Дзвонить мені друг сьогодні вранці та й каже, що дивився новини по телевізору, а там таке... Одне слово, диктор сказав, що кінець світу в цьому році відміняється у зв'язку з проведенням у нас Євро-2012! Отак, не більше й не менше!
 
   Оце так, думаю собі... Не дуже-то я вірив у кінець світу в цьому році, але, бач, таки помилявся. Кінець світу був таки запланований! Але наше мудре керівництво його відмінило! Хай живе наш президент, наш уряд та й не менш наша сама Верховна рада у світі!
 
   Для них усе так просто: сказали — зробили. Або хтось ( чи не Сам Господь, чи як блатняки кажуть, «Боженька») за них зробив. Ану, інфляція, стоп! І стала інфляція. Як укопана! Ану, народе Український, наїжся за 470 гривень на місяць! І їмо ж...  Коротше кажучи, пішло у нас життя, як у фільмі «Брюс Всемогутній». В ролі Джима Керрі — Віктор Янукович.
 
   Ні, мені подобається жити в унікальній державі, в країні, де чудотворець за підтримки чудотвориків поменше править бал. Ми унікальні, пані та панове! Ми знали, кого вибирали на царствіє! Ну, вибирали ми президента, а воно закомизилося, не хочу, каже отим през-як там його, бути! Слово ж таке гемонське, без півлітри не вимовиш! Простіше треба бути! Хочу бути, наприклад царем. Так же простіше вимовляється: цар... А то през... тьху! Ми темні, академієв не кінчали, абетку ще у першому класі скурили. Потім, правда, після першої «ходки», став вже «молодим вченим». Так не по язику, чи то, не по мові, а по інших дєлах. Коротше, хочу бути царем!
 
   І став.  Поки що так, царком, але амбіції... А найконституційніший у світі суд одразу: пра-авильно, вашвеличність! От і скажіть, що не чудотворець! Правда, у Центральноафриканській республіці президент Бокасса себе он імператором зробив. Так що наш, у порівнянні з тим, дуже таки європеєць. Усе скромненько та пристойненько: цар і аж ніяк не імператор. Ну навіть царьок.
 
   Живе наш чудотворець у арендованому маєточку. І хазяєва того маєточку не чіпляються до нашого чудотворця з дурнею на кшталт арендної плати. Ні, що ви! Навпаки, Годять йому як болячці, ні в чому наш чудотворець не має відказу від своїх «квартирних хазяїв». Вони навіть на очі його ясні не потикаються! І ніхто їх ніколи не бачив. Ось вам ще одне чудо.
 
   Кажуть, що на дітях геніїв природа відпочиває. Брешуть люди! Подивіться он на молодшенького. Народився із членським білетом баклажанного кольору в зубах. А на засідання Ради як приїде, да законопроекти з-під його пера так і летять, так і летять. Шкварить на усю котушку! Державний розум має! А вже про старшенького й говорити нічого. Той з другом Арбузіком на пару що хоч приватизує й оком не змигне!
 
   Прямо чудо, а не дітки.
 
   Біля головного чудотворця країни купкуються чудотворці калібром поменше, але теж ого-го! Наприклад, голова нашого Кабміну. Сказав: хочу якісну ковбасу! І що ж ви думаєте?! Вже їсть! А як усю продегустує, перевірить, так би мовити, на собі, тоді й нам щось перепаде. Те, що залишиться. А це ось сказав: щось дуже в країні великий розрив між багатством та бідністю. Треба, мовляв, скорочувати. Поки ще не ясно, як: чи то багатих трусити, чи то бідних відстрілювати.
 
   Але головне чудо, як на мій погляд, не у цьому. А у тому, що незважаючи, що жити простій людині все важче й важче, що все більше й більше людей розуміють, що далі вже нікуди, що чим багатшими стають деякі «чудотворці», тим ближче до жебрацтва та втрати елементарних громадянських прав сповзає населення країни, наші «чудотворці» живі, здорові та на свободі.