«Когда войдешь в трамвай,
          Ты рот не разевай,
          А лазить по карманам не давай.
          Ты деньги доставай
          Вперед передавай,
          Ведь это все-таки трамвай…»
 
Куплєтікі часів юнацтва...
 
Оце сидю і знов грустю... Вже пів лютого минуло, а із сраного ісполкому ніяких тобі ізвєстій. І де моя премія по ітогах року? Ну, хочаб якась компенсація, за вчасно внесені хабарі...
 
А тута відкриваю місцевий сайт, і бачу таку хрень:
 

“На сегодня в трамвайно-троллейбусном управлении на линию выезжают примерно 22 единицы подвижного состава. Обслуживают их 365 (!) человек персонала. При этом в минувшем году ТТУ получило дотаций и помощи из бюджетов разных уровней около 20 млн. грн.”

Прив’язав нижню щелепу скотчем... Бо гепає по клаві, і включаєть хранцюзьську мову, яку я не розумію... Трамваї з’їли мою премію. Це вже просто якесь паскудство. Ні в які ворота...
 
365 працівників, на двадцять дві жалізяки. То по шістнадцять з половиною мордів на трамвай. А на хрена їм двигунці в трамваях? Шістнадцять з половиною мордів отой трамвай, граючись пропхнуть кілометрів вісімдесят. Шістнадцять мордів пхнуть трамвая, а пів – морди руляє. То ість денну норму кілометрів виконано. Економія електроенергії. Нанотехнології.
 
Триста років не їздив трамваєм. Боюся. В мене морська болячка. Ви бачили оті рейки?
 
         “дорога жілєзная
          як ніточка тягнеться...”
 
Така собі ровнісінька ніточка, як на сорочці китайського виробництва. Українське ноу – хау. Рейки з колдоямами та канавами. Нехай автомобілісти не заздрять.
 
Нє, без трамваю аж ніяк. Трамвай, то така штука, що на дурняк розвозить всіх бажаючих льготників усіх категорій. А льготник, то він сьогодні льготник. А завтра він виборець.
 
А якщо на дурняк, то хоч спека, хоч мороз, а бабуська обов’язково трамвайчиком туди – сюди. Бо якщо не прокотиться, то виходить, що сьогодні вона не скористалася льготою. Завтра прийдеться дві рази туди – сюди... За сьогодні і за вчора... Заявляю офіційно – наші бабуські перепутішествують любу мириканську або канадську бабуську, бо путішествують кожен день, бо на другому кінці міста морква дешевше на десять копійок.
 
А як я була б цариця... Роділа би революційний указ... К іпеній мамі отє грюкаючє хрен зна що...
 
На цьому можна було би добряче заробити.
 
Ну, по – перше, меру, який зважиться на таку революцію – три трамваї у дарунок. То, якщо перерахувати у металобрухтових цінах, добрячий такий хабар.
 
По трамваю, чи то по тролейбусу керівникам ТТУ. По шість відер гайок та болтів робітникам. Один хрен вони зарплатні не бачили з осені. Металеву трубу котельної керівнику ПР у місті. (Без його благословення хрен що вийде).
 
Далі. Глобальна реконструкція місцевих доріг.  К іпеням собачим оті рейки. Як вони вже настогидли автомобілістам. Рейки залишити тільки на переїздах. Переїзди продати даїшникам. То їхня тема. “- А!!! Сцуко!!! Обгін на переїзді!!!”...
 
Рейки можна продати по десять гривень за метр прям на дорозі. Думаю тридцять шість годин буде достатньо, аби звільнити місто від рейок. Бомжара з рельсою на горбяці бігає акі страус. А тута така халява...
 
Конташку продати на аукціоні. Це ж скільки міді!!! Хто купить кілометр контактного проводу – десять стовпів в дарунок. І нехай спробує не викопати...
 
Ну а яке там ще барахлішко залишиться, нехай вже робітники розтягують на сувеніри...
 
Двадцять мільйонів бабуськам на моркву.
 
Мрачному мідаль і премію...