Стаття написана під впливом прочитання статті «Моя українська Мрія», зсилку на яку милостиво дав пан Пілігрім. І так від позиції автора потягнуло нашим рідним хуторянством, міщанством, жлобством, так потягнуло запахом свіжої домашньої ковбаси, що я не зміг не відреагувати.
 
Ні, я не буду звинувачувати автора в безпробудному провінціоналізмі чи домінанті власних шкурних інтересів, справа не втому.  Ця наведена стаття – приклад того, як простонароддя, в умовах бездіяльності , неадекватності освіченої верстви та номенклатури, змушене самотужки формувати власну куцу ідеологію, кустарно, на хлопський розум давати відповіді на основні питання суспільного, національного буття. Якщо держава, національні провідники, освічена верства не генерують повноцінних суспільних ідей та цілей, то простонароддя змушене саме собі видумувати і вибирати такі Мрії,  різні низькопробні символи та гламурні «ікони стилю».  Можна з погордою і відразою відвертатись від «темного»  народу, але цей народ, по факту,  більш адекватний до своїх вимог, аніж наша освічена верства чи номенклатура –до своїх. В цілому ж ці три основні верстви української нації: номенклатура, освічені та простонароддя, - завжди пливуть в одній лодці національного життя і можна лише робити вигляд, мріяти собі, що ви пливете на персональному катері.  Якщо лодка ця перевернеться, то тонути будуть усі, без розбору.
  «Садок вишневий коло хати, хрущі над вишнями гудуть...», - Таке враження, що українські мрії – як ті хрущі, які ніяк не можуть відірватись від отих «вишень», грушок і ковбас.Провінціоналізм, примітивізм, хуторянство – це, на жаль, ознака не лише нашої простонародної публіки, це риси, притаманні і нашій національній освіченій публіці. Що тут скажеш, хіба що спародіювавши відомий анекдот: «Яка нація –такі і мрії, які мрії –така і нація!». Політ хуторянської думки над гніздом свиноматки.
  Жодна держава не може жити на базі дрібноміщанських, хуторянських цінностей. Державна ідеологія –це ідеологія вищих ідей, вищих суспільних цінностей. Інше питання, наскільки повно і успішно ці ідеї втілюються в державній практиці, але самі ідеї відповідного формату  повинні бути. Держава – це відповідне суспільство, а єдність суспільства можуть забезпечувати лише ідеї загальносуспільного рівня діяльності.  Українці до цього часу засвоїли і сприймають лише ідеї особистого та дрібносуспільного рівня діяльності. На ідеях «моя хата», «моя земля», «моя пилорама» держави не збудуєш. Чому українська нація завжди програвала двобої за свою державність? – Та тому, що освічена верства ніколи не сміла впровадити в народ загальнонаціональні, просвітницькі ідеї, шлейф свого меншовартісного світогляду  ця верства переносила і на народ.  Ще одна причина впертого уникання українською нацією своєї власної незалежності в тому ,що українській номенклатурі, інкорпорованій в окупаційні адміністрації, завжди було легше знайти порозуміння з цією окупаційною адміністрацією, аніж зі своїми одноплемінниками.
Отже, посистематизуємо причини відразливості української нації від власної державності.
Верства освіченої публіки:
-недоумкувате, хуторянське, примітивне, несамостійне  мислення;
-домінанта внутрішніх страхів, поклоніння таємничим «фігурам замовчування»
Верства  номенклатури:
-колабораціонізм та стійка орієнтація на окупаційну культуру;
-байдуже ставлення до потреб та розвитку власної освіченої публіки;
-презирливе ставлення до власного простонароддя;
Верства простонароддя:
-відірваність як від освіченої верстви, так і від української номенклатури;
-орієнтація на самостійне виживання, орієнтація лише на власні сили;
-хуторянський, архаїчний, традиціоналістичний світогляд.
Можна до бескінечності вираховувати, хто скільки кому винен  в цьому трикутнику взаємопоборення між номенклатурою,освіченими та простонароддям, але ж колись потрібно зупинити викрутаси  цього «трикутного колеса»!
   Українська нація в нинішньому стані – це нація-іллюзорик(ніл) тяжкої форми іллюзорності. Нагадаю лише про основні складові поняття іллюзорності:
-ірраціоналізм мислення;
-інфантилізм світогляду;
-рабські рефлекси соціальної поведінки;
-патерналістичні очікування від влади.
Покажіть цю націю фаховому імпортному спеціалісту і він скаже: стан тяжкий, але успішно лікувати можна, потрібна інтенсивна терапія одночасно в багатьох напрямках.   Українську націю потрібно лікувати від іллюзорних хвороб, але хто буде це робити, коли «батьки нації» самі інфіковані  цими хворобами?  В мене є ідея зібрати десяток самих світлих українських голів і з «градусником» заміряти, чи можлива з ними адекватна розмова, чи є в нас екземпляри з повнорозмірним  здоровим глуздом і вільнодумством, чи все  закінчується поверхневим здоровим глуздом? Дайте мені своїх кандидатів на звання «адекватний освічений українець», бо я сам щось не можу визначитись.
Як бачите, я запропонував таку схему поділу нації, схему поділу сфер її діяльності таким чином, що висновки та рецепти для роботи не залежать від того, яка влада надворі, який «ізм» панує в суспільному житті. Цю роботу потрібно робити постійно, незалежно від того, чи "добра" влада нами керує, чи "погана".
  
Грубо кажучи, наші нинішні націоналісти, наші патріоти – це наркомани ірраціоналізму, інфантилізму, наркомани рабських традицій. Тільки починаєш з ними нормальну розмову – і в них розпочинається «ломка» оцих їх всіх свідомо-підсвідомих «пунктиків» іллюзорності. При дискусіях спостерігається завжди одна і та ж клінічна картинка неадекватності наших сучасних українських діячів. Тому я не дивуюся, що до влади прийшла абсолютно деструктивна група діячів, а українська нація виявляє абсолютну неспроможність захистити свою власність, свою гідність.

  Період державної незалежності лише загострив і поглибив неадекватність як української номенклатури, так і української освіченої верстви. Чому? – А і тому, що в їх середовищі продовжує  лютувати  принцип негативного відбору лідерів, так що все конструктивне, все адекватне заганяється на дно, а на верх вспливають самі успішні маніпулятори  іллюзорною  свідомістю-підсвідомістю натовпу. Виявилось, що власна, вітчизняна влада виявилась ще менш адекватною та раціональною, аніж «попєрєднікі», тобто окупаційна радянська влада.
 
   Українські націоналісти  настільки переймаються фактом свого існування, свого виживання, так постійно це підкреслюють, що у оточуючих природньо виникає запитання: а чи дійсно вони існують, ті українці ,чи виживуть вони, чи здатні вони побудувати власну державу? То вони вихваляються своєю тисячолітньою історією, то вони силкуються виправдати власні нікчемні здобутки тим, що вони ледь не вчора народились, що вони ще не готові, не доросли, не зміцніли, не навчились...
Життєвий шлях як людини, так і нації, суспільства можна розглядати, як шлях поступового  формування та опановування цінностей життя.  Відповідно, всі цінності життя можна поділити по періодах їх формування та засвоєння.  Відповідно, будемо мати цінності періоду «немовляти», «дитини», «підлітка», «дорослого».  Зрозуміло , що сама цінність, як правило,  опановується не в одному періоді, а на протязі декількох періодів: в першому періоді вона просто декларується, в другому закладаються її основи, а в третьому йде вже повноцінна реалізація цієї цінності. Наприклад, так формується здатність до прояву любові. Але не будем заглиблюватись в психологізми, нам важливий сам факт такої стадійності розвитку суб»єкта  діяльності.
   Моя робоча версія полягає в тому, що внаслідок збоїв у взаємодії всередині українського трикутника «  номенклатура-освічена верства-простонароддя» був серйозно порушений онтогенез української нації, внаслідок чого українська спільнота до цього часу перебуває на стадії  розвитку «немовляти»- «дитини». Саме конструктивна взаємодія  всередині «національного трикутника» є рушійною силою процесу дорослішання та розвитку нації. Наш національний трикутник до цього часу перебуває в стані такого собі  «лебедя, рака і щуки», тому всі національні артефакти недорозвинуті, а всі національні порухи закінчуються невдачею. По національному звичаю, тут потрібно закричати  «Єднаймося, браття!».  Я,  все ж таки, обійдусь без голосного галасування і скажу інакше: на даному етапі потрібно провести  предметний аналіз, на які активи, на які наявні позитиви в складі кожної страти ( «номенклатура», «освічені», «простонароддя», скорочено –ноп) можна розраховувати, коли складати модель первинної конструктивної взаємодії між цими стратами.  Хай ця взаємодія спочатку буде слабенька, усічена, але вона повинна бути живою, дієвою. Головне, потрібно запустити цю модель, а тоді поступово нарощувати інтенсивність та широту взаємодії цих страт.Нам конче необхідно запустити колообіг українського національного життя по цьому трикутнику. Зараз вершини цього трикутника коливаються практично в автономному режимі, активної циркуляції немає. Будемо вважати, що запуск взаємодії в трикутнику ноп – це наш український проект «андронного  коллайдера».  Саме взаємодія всередині трикутника ноп дозволить формувати українські ідеологічні, державницькі артефакти, реально консолідувати націю та активно вести процесс її дорослішання.
    
     Я і не надіюсь, що мою ідею почує середовище українства. Ідея серйозна, стратегічна, глобальна для української нації.  При погляді на неї, в абсолютної більшості її адресатів розпочнеться вищезгадана мною іллюзорна «ломка»,  підсвідома істерика, лють, навіженість. Питання в іншому, а адекватні екземпляри в українській  популяції присутні, а якщо присутні, то чи здатні вони  проявитись? Поставлю один такий собі нейтральний діагноз: недоумкуватість української освіченої публіки стосовно сучасних цивілізаційних вимог. При цьому,  відкрите питання одне: на скільки процентів цей діагноз дійсний, на 90, 95 чи 99?
 
    В переддень дня Соборності України хочу наголосити, що потрібно об’єднувати реальною співпрацею  різні стани народу, а не об’єднувати в одну купу українських політичних задрипанців, які гризуться за майбутні депутатські мандати.  Мені зараз дорікнуть, що я працюю проти консолідації опозиції та іншими «смертними» гріхами. Відповім просто: від того, чи об’єднаються ці політичні лузери, чи не об’єднаються, Україні, українській нації – ні холодно, ні жарко, як лежала вона хвора в казематі, так і залишиться лежати там.  Чи з куска гімна, чи з купи гімна, а нормальну кулю з цього матеріалу не зробиш.Нагадую, що я знаходжусь в подвійній опозиції: і до діючої влади і до бездіяльної опозиції.
 
   Треба враховувати, що задачі розвитку суб»єкта ніколи не відміняються: якщо задача не виконана зараз, вона мусить бути виконана завтра, післязавтра ,чи сто років потому, але допоки ця задача, цей іспит не буде зданий, нація на шляху свого розвитку не просунеться ні на йоту. Саме тому актив нації повинен сконцентруватись  на базовій національній роботі, а не всю свою увагу відвертати на такі спекулятивні теми, як чергові вибори. Що тій нації вибирати, коли вона не підготувала до  них жодного свого адекватного діяча?  Але що «дітям-немовлятам» з професорськими регаліями можна доказати, вони ж дорослої мови просто не розуміють? От пише поважний вчений  програмову статтю, як з допомогою  суспільної моралі боротись  проти «злочинної влади», так звана громадська ініціатива «Перше грудня» Мариновича.  Люди добрі, але це ж звичайне шахрайство: брати за основу боротьби те, що реально в нашому суспільстві не працює- суспільну мораль. Це те саме, що до складу збройних сил Укураїни включити  танки Т-34,  які стирчать на постаментах на вулицях окремих наших міст! Отак і працює наша освічена верства – аби що публіці показати, типу  «і ми боремося!», а результат, ефективність цих ініціатив нікого не турбує, це вже поза компетенцією ініціаторів.
 
    Найбільш показовим прикладом невігластва українського національного життя був період 2005-2009 років. Саме тоді і освічена українська верства і номенклатура доказали свою повну функціональну неспроможність до  формування повноцінного національного життя. Період, який мав би розпочати епоху бурхливого  розвитку  українства після позитивного імпульсу на Майдані від простонароддя, перетворився в яскраву демонстрацію нікчемності, як сучасної  української освіченої верстви, так і української номенклатури. Гаси світло, одним словом. Тож не дивно, що тепер не можна найти навіть адекватного українського співзмовника для дискусії. Ви помітили, що українська пібліка зараз навіть не дискутує одна з одною, одні монологи? Єдиний варіант, коли ця публіка збивається в групки – це коли кортить  покритикувати «ганебну владу». Отут вже українські розуми розкривають свій талант на повну потужність.  Шкода тільки, що ця  критика не цікава владі  і не приносить ніякої користі власне українському народу.

      Почитайте  артефакти українського  націоналізму, той же  «Декалог Українського Націоналіста», послухайте полум»яні промови наших націоналістів та патріотів  і посортуйте сутності, які несуть в собі ці артефакти, ця позиція.  Якщо посортувати ці сутності на піраміду людських, суспільних потреб, то переважна більшість цих  потреб стосується  лише двох нижніх рівнів: безпеки та фізіологічних потреб. Далі є ще одна небезпечна риса в цій ідеології: ця ідеологія завершується симулякром вищих цінностей самореалізації( слава,  честь),  а основний блок соціально-економічних цінностей пропускається, він залишається недорозвинутим. Виходить такий парадокс, що українську славу можна здобути лише боротьбою, війною з ворогами (рівень забезпечення безпеки). Чи не тому вийшло так, що за два десятиліття незалежності ніхто з національно свідомих у нас не працював, а всі лише «боролися» «за розбудову незалежної України». Щоб працювати, потрібна модель соціально-економічного розвитку, потрібні чіткі алгоритми  соціальної взаємодії, але для їх розробки українській освіченій верстві не вистачало  інтелекту і волі, а українській номенклатурі наплювати на все, крім дерибану. Так і виходить, що посередині українського дому, на місці центральних відповідей та магістральних шляхів  соціально-економічного життя темніє провалля без відповідей і пояснень. Саме тому так неповноцінно, ущербно функціонує «український дім», саме тому всі в ньому поклоняються темному проваллю і мовчки ковтають свою ганьбу.
 
    Саме важливе, саме головне для формування життя сучасної спільноти  випадає з фокусу української національної ідеології.  Українські інтелектуали не мають власної прийнятої економічної стратегії, не мають власної соціальної стратегії. Відповідно, вони уникають конкретних питань, як вирішувати нагальні економічні, соціальні проблеми народу, вони чимдуж  втікають до питань мови, культури, гербів, гімнів та іншої  «дитячої» проблематики.  Якщо розкласти націоналістичні символи на періоди дорослішання людини-спільноти, то переважна більшість їх знову ж опиняться в періоді  «немовляти» та «дитини», тобто все це вказує на те, що українська нація досі перебуває на «дитячому» етапі розвитку. Загальний діагноз ситуації з українською нацією такий: доволі немолода нація загрузла в «дитячому» періоді розвитку і нікуди не рухається. Український націоналізм застряв на першому етапі  національного самоутвердження і далі вперед не спішить іти.
 
     Ну от, я зробив максимально різкі, резонансні заяви, «уничижительные» висновки стосовно стану української нації та українського націоналізму.  В цих заявах немає жодних образ, емоцій, а лише гірка правда і констатація  гірких  закономірностей на базі концептуальних роздумів. Кожен притомний націоналіст, кожен, не позбавлений почуття гідності українець, зобов»язаний на такі заяви відреагувати, тобто погодитись з ними, частково погодитись, або аргументовано заперечити.  Ви думаєте щось таке буде, завяжеться публічна  дискусія?  -Аніскілечки: патрійолопи видадуть на-гора чергову порцію погроз і  прокльонів, а всі інші зроблять вигляд, що нічого не відбулось, рабська субстанція безпечну лінію поведінки підкаже. Єдині, хто може підключитись до дискусії, так це російськомовні патріоти України, їм традиційно доля українського народу більше пече, ніж етнічним українцям, такий от парадокс нашого життя.