Cеред розісланих електронною поштою адресатів "КАТерини Мегерівни" був і мій співбесідник, заступник головного лікаря Дніпропетровської обласної лікарні ім. Мечникова з хірургічної допомоги Юрій Скребець. Ось як він прокоментував прочитаний матеріал (ту частину, в якій йшлося про розмову з журналістом) у листі-відповіді:
 
"Вітаю. Вдячний Вам за те, що прислали статтю. Відверто кажучи, не сподівався на це. І ще відвертіше - не намагався б сам шукати її на блогах. Тому що не хотілося читати про себе "фашист у білому халаті" тощо. Але був приємно здивований Вашим об'єктивним висвітленням розмови зі мною. Навіть не виникло бажання висловлювати будь-яке незадоволення. Виважений стиль, майже всі цитати точні. Жодного порушення законів жанру. І ще - вражаюча оперативність. Якби я мав стільки часу на творчість... (Щиро дякую. І справді, я такий - ще той журналюга! - прим.  О.М.)
 
До речі. По-перше, сподіваюсь, моя робота все ж не є марною, зміни на краще є, і ще обов'язково будуть. По-друге, дякую за "молодого", це завжди приємно почути, особливо після сорока. Приблизно такого ж віку і наш головний лікар. По-третє, Ви були дещо неточні: не говорив я, що хороші журналісти про нас пишуть або добре, або ніяк. Це, вибачте, брехня. Тільки добре!
 
А от те, що всі журналісти, які пишуть про нас добре, як і тисячі вдячних вилікованих нами пацієнтів - це все куплені особи - Ви мені сказали. А написати про це забули. Бог нехай вибачає Вам. (Я казав про куплених журналістів. А ще про те, що ви не звертаєте уваги на скарги від хворих, а лишень на схвальні відгуки - прим. О.М.) І Катерині. Непогано Ви порилися у її родовіді (ніде я не копирсався, а був свідком тих подій (в тому числі - активним учасником Помаранчевої революції), які бережу в своїй пам'яті - О.М). І мені теж нехай вибачає (Алілуйя!- О.М.).
 
Нічогісінько Ви в моєму сирітському родовіді не знайдете. (Відверто - і не збирався - О.М.) До біографічної довідки, що розміщена на нашому офіційному сайті, ви хіба що знайдете доповнення про те, що окрім медучилища та медінституту я закінчив ще й духовну семінарію. От Вам "зацепочка" для іронії, сарказму та "обличений"! Просто знахідка, чи не так? (Та ні, чому ж? Не вбачаю в цьому жодних приводів для названих речей. Та й чи можуть вони бути в цих випадках взагалі? Бог у поміч - О.М.)
 
Зауважую, інформація надана Вам добровільно та безкоштовно (Підтверджую. Я не працюю в режимі замовлень, бо не є журналістом в стилі "чєго ізволітє?". І публікація отриманаого коментаря - моя добра воля і продовження дотримання принципу об'єктивності і збалансованості у висвітленні теми і викладенні матеріалу - О.М.). Дякую, що прочитали мого листа.
 
Щиро співчуваю Вам як хворому на діабет - це насправді величезне випробування людини на міцність. І раджу замислитись над моїми питаннями: чи всім, хто звертається до Вас по допомогу, Ви щиро допомагаєте, і при цьому віддаєте їм свій час, сили, натхнення? Чи маєте Ви право судити інших? (Маю. Бо такою є одна з місій журналіста. Це його хрест. Іноді тягар стає настільки важким, що, здається, просто розчавить - О.М). Чи зробили Ви для цього достатньо добра людям? (Не знаю чи достатньо, але щось таки зробив. Сподіваюся на це. Ні, знаю. Піднімати суспільно-важливі проблеми і відкрито писати про них - теж є місією, спрямованою на викорінення зла, а значить - на перемогу добра - О.М.)
 
Або, знаючи про Ваші характерологічні особливості, до Вас не звертаються по допомогу? (Саме тому і звертаються. Бо знають, що я не продажна сволота, якої серед нашого брата-журналіста, на жаль, - ніколи не бракувало і не бракує - О.М.) А чи є у Вас справжій друг, принаймні один? (Два. Зі шкільної парти. З третього-четвертого класів. З тих пір нових не з'явилося. Лише товариші і добрі знайомі. Але значно ще більше - недругів і недоброзичливців - О.М.) Одне знаю напевне: любові у Вашому серці замало (Ну, скільки є. Її там достатньо. Як, рівно, і ненависті. Це я теж вмію. В цьому зайвого разу переконувати немає потреби, правда? Я однаково щирий і в першому, і в другому - О.М.) Вибачте, сам страждаю цією хворобою (Як, і після семінарії? Оце так... - О.М.). Але знаю, що з нею потрібно боротися. Самому. Медицина тут безсила. (Ваша правда. Амінь - О.М.).
 
З повагою,
Ю. Скребець.
 
***
 
Що називається, поговорили по душах. А от вибачень від Катерини Мегерівни - головної ендокринологині області -  таки продовжую очікувати. Як і її приїзду на джипі за адресою свого проживання з моєю "історією хвороби", залишеною за викладених в статті обставин в її робочому кабінеті. Ноги - в руки, чи то на педалі, "історію" - в зуби і вперед. Нехай везе. Безсовісна.
 
Для неї, хамовитої, це має стати виховним уроком. А ще краще - кінцем перебування на посаді, що обіймає. Настав час підшукувати роботу в іншому місці. Впевнений - знайде без проблем. Влаштується. Дядечко-багатій Сергій Чукмасов, колишній депутат ВР, що змінив безліч партій і фракцій, починаючи з СДПУ(о), обов'язково допоможе. Не залишить улюблену племінницю на призволяще без копійки.
 
Олексій Мазур,
Дніпропетровськ.