"Древні, навіть Ісус, пили вино розбавлене водою. Бо тоді вино
                            існувало у чистому вигляді. Ті сурогати, що ми зараз п’ємо,
                            розбавляти водою не потрібно. Вони вже готові до вжитку.
                           Отак і кохання у чистому вигляді існує тільки у книжках та у наших
                           мріях. Але його основні сюжетні конструкції можна виокремити"
                                      Із листа Сергія Левитаненка Олексі Ланецькому
 
Варіант 1: Трохи раціональний
 
Я, як щасливий жайворонок, прокидався би о п’ятій годині ранку, робив зарядку, приймав душ, снідав і працював до дванадцятої години дня. Цього ранкового часу мені би вистачило аби закінчити всі пов’язані з роботою справи.
 
Вона, як щаслива сова, прокидалася би о дванадцятій годині дня.
 
Ми разом би обідали, а потім займалися спільними справами і задоволеннями: спілкувалися, займалися сексом, господарством, спортом, зустрічалися із друзями, ходили у театр, кіно, на прогулянки, пили вино.
 
О десятій вечора я лягав би спати, а в її розпорядженні лишався би телефон, комп’ютер та немитий посуд.
 
Вона, закінчивши справи, лягала б о другій ночі, міцно притискуючись до мене, аби я відчував тепло і запах її тіла, та вставав о п’ятій ранку - відпочивший та енергетично заряджений для нового щасливого дня разом.
 
Варіант 2: Майже ідеальний
 
Я би ніколи не знав її імені, як і вона мого. Я не знав би чи є у неї родина, чоловік, діти. Я не знав би де вона працює, не був би знайомий із її друзями. Я не знав би звідки вона приходить до мене і куди прямує, коли входить від мене. Я не знав би її знаку Зодіаку, скільки їй років, де вона народилася. Я не знав би про її літературні та музичні смаки.
 
Ми би ніколи не вимовляли, коли були разом, жодного слова.
 
Вона би приходила до мене о шостій вечора, роздягалася і ми до десятої займалися сексом. Нічого, крім коханого тіла партнера, нас би не цікавило.
 
Бо бажання нічого не знати про свого партнера – то один із найсильніших проявів кохання.
 
Я не знав би: чи прийде вона завтра.
 
Варіант 3: Дуже фантастичний
 
Ми ніколи не знали б коли ми заснемо чи прокинемося, коли їстимемо чи займатимемося сексом, коли нам заманеться піти на прогулянку або в тиші кімнати читати книжки, що взагалі ми сьогодні робитимемо.
 
У нас би були спільні інтереси, спільні смаки. Тобто, її - стали моїми, а мої - її.
 
Головне кожну мить бути поряд: відчувати її присутність, чути її дихання, вдихати її запах. Не розлучатися ані на мить. Щоби вона кожну секунду була у полі зору, бо інакше хоч вий!
 
Така фантастична благодатна залежність надихала б нас на бажання жити вічно.
 
Варіант 4: Практично оптимальний
 
До самого кінця життя в мене трапляються романи із різними жінками. Я не можу зупинитися на жодній. Якусь роблю щасливою, якусь розчарованою. Сам залишаюся задоволеним або роздратованим.
 
Це справедливо. Бо сенс життя Козака у служінні: мистецтву, Україні, Богові. Він не може присвятити своє життя служінню одній жінці. А не віддавати себе всього будь-якій справі для нього неможливо. Бо це буде профанацією і того, і іншого. Бо це не чесно перед жінками і не доцільно по відношенню до служіння.
 
Це цікаво. Бо різноманітність емоцій робить твій духовний світ багатшим, а, відповідно, і тебе досконалішим. Через тернії жіночих нігтів до зірок творчого натхнення.
 
Це відповідально. Бо лише позбавившись тебе - вона зможе відшукати свого обранця, свою половинку. Хай не гає на тебе свій час, найбільшу даровану дорогоцінність життя.
 
Різнобарвність мозаїки цього варіанту не заперечує того факту, що життя - ширше за кохання, а кохання - вище за життя.
 

Я, як, мабуть, і кожна людина у світі, готовий до здійснення будь-якого із чотирьох варіантів. Питання лише одне: як влаштований механізм  життя: ми вибираємо варіант чи він вибирає нас? Що первинне: знання курки чи воля яйця?