Колись в Китаї після Мао Цзедуна у вищому державному керівництві була викрита «банда чотирьох», її знищив Ден Сяопін  - і Китай почав стрімко розвиватись. Всі ми в Україні є заручниками «банди п’ятьох», а саме:
-ірраціоналізації свідомості та суспільної ідеології;
-інфантилізації поведінки нашого населення;
-патерналізації стосунків між громадянами та державою;
-соціальної  структури в форматі рабських традицій;
-аутсайдерності, примітивізму  нашої суспільної системи.
Нормальне  життя від нас закрито на пять замків, така от оказія. Доки ми не розгромимо, не нейтралізуємо «банду п'ятьох», ніякий соціальний прогрес, ніякий динамічний цивілізаційний розвиток нам не світить. Процес соціальної  дебілізації народу – це вже наслідок панування «банди п’ятьох».
 
Саме жахливе, що ми до того нормального життя навіть і не тяжіїм. Ну, на словах, на рівні поверхового глузду та декларацій, ми всі за прогрес, за справедливість та демократію. Якщо ж перейти до конкретних речей та конкретних позицій, то від нашої прогресивності  не залишається і сліду. Досить увійти у тло нашого національного життя, в конкретні цінністні позиції – і ми бачимо, наскільки сучасна українська людина реакційна, ретроградна і консервативна, яку сильну владу над нею тримає ота  «банда п’ятьох».
 
   Уявімо собі на годинку фантастичну картинку: нам збудували ідеальне місто з досконалими житловими будинками, коммунікаціями, з усією необхідною соціальною інфраструктурою, з повноцінними робочими місцями, з усім-усім, що необхідно для нормального, повноцінного життя. Роздали інструкції, як користуватись усім, яких правил дотримуватись, які вимоги до співжиття в цьому ідеальному місті пропонуються. Потім заплановану кількість наших звичайних людей запустили в це місто. Пропоную  кожному намалювати картинку, що відбуватиметься далі і поділитись своїми замальовками з іншими. В мене ж залишається одне запитання до сцієї  ситуації: через скільки часу життя в цьому ідеальному місті повністю нівелювалось би до стану нашого звичайного, пересічного життя зі всіма його вадами та проблемами?
 
   Давайте увімкнем таке провокативне мислення, щоб побачити, а що власне всередині нас мішає нам рухатись до нормального?  Адже життя людини, життя суспільства насправді лише на 10% залежить від того, що знаходиться  навколо діяча і на 90% - від того, що знаходиться всередині особистості, спільноти. Думаю , що піоритет внутрішнього над зовнішнім –це такий верховний, божий задум.
  Якби нове життя на Землі зароджувалось  в Україні, воно ніколи б тут не зародилось, тому що його б завжди знищували завидні сусіди, затоптували б байдужі перехожі, зводило б зі світу оточення, нетерпиме до всього нового та незвичного.
   До речі, дуже промовисте слово – «оточення». Ми всі, кожен з нас  оточений  «бандою п'ятьох», нас давно оточили і взяли в полон. Ми всі знаходимось в стані цивільнополонених «банди пятьох» в таборі примітивної системи.
  Через неповноцінну роботу сфери ідеального ми втратили поняття норми, нормального, втратили відчуття належного, достойного, прекрасного.  Всі й ці поняття у нас атрофувались і поглинулись єдиним поняттям «звичайного», «звичного».  Наше життя крутиться навколо звичного, призвичаєного. Особистість в нашому середовищі знаходиться під тиском агресивної шаблонізації, саме тому наше життя таке сіре та нецікаве.
 
   Рабське середовище не пристосоване до філософських роздумів, в цьому середовищі навіть ліньки думати, що є добро, а що є зло? –А який смисл  «заморачиваться», коли все-рівно прийдуть зверху і скажуть, що вважати добром, а що – злом, що є правильне, а що –неправильне, що дозволено, а що –не дозволено.
  Сама велика поразка нашої незалежності полягає в тому, що після її одержання ніхто з сервіс-сервільних українських еліт не захотів зруйнувати, демонтувати оте звичаєве українське середовище рабських шаблонів поведінки. Ці легковажні, бездумні еліти навіть не акцентувались на цій проблемі. В силу свого непрофесіоналізму та безвідповідальності еволюція українського громадського середовища була пущена на самоплив.
 
  Якби до нас прийшло щось добре, нормальне і правильне, воно було  б негайно пограбоване, покалічене, понищене, «бандою пятьох». Тільки не думайте, що ця «банда пятьох» - це якісь злі духи, які літають поміж українців. Ні, агенти цієї банди сидять всередині кожного з нас, ця банда невід’ємна від нас. Ця банда базується як в суспільному базисі, так і в структурах суспільної надбудови.
 
   Цікава природа нашої протестної  свідомості.  Ми починаємо протестувати лише після того, як система зробить з нас жертву,  як зламає нам якусь нашу життєву «кінцівку». Що характерно ,що ми протестуємо строго в рамках цієї «зламаної кінцівки». Якщо питання стосується нашої  вцілілої кінцівки, то ми продовжуємо ... захищати систему. Нелогічно? – Зате звично для ірраціональної істоти.
  Ми здатні консолідуватись лише навколо спільної болячки, навколо однаково «зламаних кінцівок». Коли в стані протестувальників є більш поламані системою суб’єкти  та менш поламані, то це призводить до тертя та протиріч між ними. Ірраціональні особистості здатні  обєднуватися лише під прапором спільних міфів, тому ці об’єднання такі нетривкі та крихкі.
  В чому важливість та незамінність  ідеологічних  лідерів: такий лідер повинен весь час формувати «галявину» спільних міфів, спільних переконань протестувальників. Цю «галявину» потрібно постійно підстригати, розширювати і викошувати від бурянів, інакше прихильники втратять орієнтир спільності і рух заглохне.  Саме через таку обмеженість нашого протестного духу, наші протести такі мляві і самозатухаючі. Це мертві протести, це протести змертвілими частинками наших особистостей.
    Інший вид протестів –це живі протести. Особистості, які не пропустили всередину себе «банду п’ятьох», або присутність яких в них  мінімальна, мають в собі здорову душу, мають працюючі функції ідеалізації. Ці працюючі функції ідеалізації  продукують  нормальні поняття добра і зла, належного і неналежного, достойного та недостойного. Відповідно ,протестна енергія таких особистостей чиста та послідовна, вона керується раціональними розрахунками. На жаль, частка таких здорових, чистих особистостей серед нашого населення сягає не більше пари процентів, тому вагомо впливати на поведінку більшості вони можуть лише при певних умовах.
В чому різниця між «мертвими» та «живими»  протестами?
-«мертві» протести більш пасивні по формі та змісту, вони  схильні до руйнації ненависних їм речей та повторення моделей поведінки своїх ворогів. «Мертві» протести характерні для поведінки непокірних, збунованих рабів, яким притаманна поведінка по моделі подвійної спіралі  «раб-рабовласник». Навіть після часткового задоволення вимог таких протестувальників їх поведінка різко змінюється;
-у живих протестувальників вимоги до своїх противників комплексні, дрібні подачки їх не цікавлять.  Поведінка цих протестувальників цілеспрямована і послідовна.
 
  При перших же успіхах у боротьбі з противником, в стані протестувальників виникають чвари та непорозуміння, так як «живі» протестувальники закликають усіх іти далі вперед  до докорінної зміни стану в системі, а «мертві» протестувальники  поспішають утилізувати одержані успіхи, задовільнити свої гострі потреби, після чого їх протестний запал різко знижується і вони стають ліниво-байдужими до протестної діяльності. Згадайте, як після Майдану помаранчева еліта різко стала самозадоволеною та конформістською до всіх вад кучмівської системи. Вся помаранчева тусовка виявилася «мертвою» за своєю протестною сутністю. Всі подальні роки у відповідності до намальованої мною схеми вона  себе і вела: досить було кому з них  «зламати» собі якусь кінцівку на шляху до влади-корита – і вони різко ставали «переконаними демократами», непримиренними та радикальними борьцями.  Але достатньо було рильцю пробитись до корита – і  весь радикалізм щезав,  «як роса на сонці», перевтілюючись в лоялізм та конформізм до існуючої системи. Кількість таких переходів від примиренного стану до непримиренного і назад – необмежена, це така філософія їх життя, філософія  ненадолужених захланних рабів.
 
Резюме. Наша подальша суспільна перспектива залежить лише від одного чинника: чи зможуть об’єднати свої зусилля наші “живі» особистості, чи вони, як завжди, спотикнуться на своїх ідеологічних примхах?  Все інше  -це накатана колія, по якій  суне до прірви сліпий натовп.