Без проведення первинної самоідентифікації, самоорганізації української нації на «дорослій», сучасній основі, тобто  баз вирішення питань громадських засад, системи цінностей, цілей, будь- який інший національний рух немає стратегічного сенсу. Наш народ заціпенів, бо не бачить сенсу в жодних звичних для себе зусиллях. Ресурс самообману вичерпаний. Наступив функціональний параліч нації, чому? – Тому що традиційні моделі нашої суспільної поведінки виявились провальними, вони не приносять корисного результату в нових умовах! Одне діло дурити чужинців, хазяїв, колонізаторів, і друге діло – дурити самих себе. Як  виявилось, суспільний самообман – забава з недешевих. Зрозуміло, що поневолений український народ бачив лише парадну, фасадну частину керівної діяльності колонізаторів і саме цю сторону він сприйняв для наслідування та копіювання, будучи вже хазяїном власної країни. Рабсько-холопський розум просто не розуміє форм та методів організації суспільного життя на серйозній основі. За безумовним рефлексом хлопа «нацарювати і втікти» багато держави не збудуєш.
 
Який смисл в 1001-й раз переконувати себе, та інших наскільки погана діюча влада? – А просто «дитячі» розуми не знають, що їм далі робити. «Дитячі» розуми нашої опозиції, наших протестних рухів просто не здатні скласти справжній, серйозний план подальшого національного життя, такий факт. Ще один напрямок теперішньої боротьби  нашої демократичної спільноти – це боротьба з твердженням «всі вони однакові!». Але це твердження вірне на 99,999%,  і варто заради 0,001% город городити? І на підтвердження подають єдину фігуру –Юлю. Так я вже пояснював, чому вона «неоднакова» - бо вона «доросла». Виходить звичний для «дитячої»  поведінки парадокс: всі свої надії вони покладають на «дорослого», але при тому самі не терплять «дорослої поведінки»!

  Інфантилізований народ  просто впадає в істерику від  демонстрації йому «дорослої» правди, цей феномен я спостерігаю регулярно, як реакцію публіки на свої статті. «Діти» вимагають, щоб з ними розмовляли на «дитячій» мові, їм подавай ляльковий театр, одним словом. Від дорослих істин вони впадають в шок. Всі національні плани, програми, стратегії, устремління епохи незалежності базувались на рівні «дитячого», неповонцінного світогляду, тому всі вони зараз – на смітнику історії. Наприклад, нестримна жага збагачення – типовий підлітковий комплекс, вище цієї жаги в нашому національному житті нічого не «росло».
 
    Українці перебувають зараз в стані  глибокій фрустрації: проявилась в повному масштабі  вся іллюзорність їхнього національного, групового світогляду.  Їхні  традиційні моделі поведінки в нових умовах не спрацьовують, українці не можуть захистити ні себе, ні майбутнє своїх дітей. Конвульсійні пошуки шляхів спасіння в рамках існуючого досвіду нічого не дають. І, в той же час,ті ж таки деструктивні традиції не пускають їх до пошуку нового досвіду, нових практик. Як завжди, виходить замкнуте коло. В паніці народ залишки своїх  надій покладає на існуючу націонал-демократичну тусовку, тобто на тих, хто їх до цієї ями і підвів...
 
В української нації досі триває період «дитячо-підліткової» стадії зрілості. Українська нація зараз просто не в змозі вирішити купу своїх «дорослих» проблем.Багато в нас було діячів епохи незалежності, котрі сказали б щиро, перебуваючи при владі: «ми щось робимо не так, ми щось не все розуміємо, нам потрібно піти повчитись, набратись досвіду. ..»  ? Не пригадую такого, все обмежувалось традиційною мантрою: українці повинні консолідуватись, потрібно припинити взаємопоборення...  Можна подумати, що більше стадо баранів розумніше за менше стадо баранів. Питання не в кількості, а в якості мислення, в якості  громадської, державницької роботи.
 
  Проблема в тому, шо навіть наявних носіїв «напівфабрикату»  дорослого громадянського мислення наші люди не пропускають до ролі своїх провідників, через панування у нас  принципу негативного громадського відбору. У нас в країні є один громадський діяч «дорослого» типу, який чудом пробився і утвердився в еліті. Саме вона веде себе по стандартах «дорослої» поведінки. І який шалений спротив цій дорослій поведінці ми спостерігаємо кожен день! Більшість нашого народу просто шаленіє від такої незалежної, виваженої, зрілої поведінки! Оцей  народний спротив проти справжніх, дорослих  державних діячів, він і завів нас туди, куди ми зараз запхані.  Потрібно враховувати, що цей дорослий-одинак ще максимально пристосовується до дитячої публіки, якщо забрати весь його популізм та награний оптимізм, то страшно уявити, як наша публіка сприйматиме чисту дорослу поведінку своїх провідників? Потрібно ламати оцей  інфантильний стереотип стосунків між провідниками та українською нацією, інакше ніякої позитивної перспективи для нації не буде.
    Інший аспект проблеми: дорослий-одинак змушений пристосовуватись до "дитячого" середовища, прогинати свою поведінку під «дитячі» запити. Дорослий одинак не може сам підміняти собою  сіспільну дію, суспільний розвиток. «Дорослі» українці повинні об»єднатись в групи, в колективи та рухати процес поступового дорослішання української нації шляхом впливу на громадську думку та на громадську діяльність.
 
  Чому я кажу про «напівфабрикат» дорослого громадянського мислення? – А тому, що для формування зрілих, виважених  артефактів дорослого громадянського мислення потрібно натуральне середовище національної громадської діяльності, а не помисли в окремо взятій голові. Не можна в окремо взятій голові змоделювати всю картину національного буття зі всіма порухами та колізіями її суспільного базису і надбудови. Нам потрібні польові дослідження не українського сексу, а польові дослідження українських громадських рухів і практик. В сотий раз повторюю, що українцям потрібна тепер передстартова підготовка( кодова назва – «новий національний проект»), тому що зараз вони не здатні ні до якого скоординованого руху, ні до якої цілеспрямованої діяльності. Нам зараз потрібна нова первинна самоідентифікація, та «дитяча», постколонізаційна самоідентифікація, яку ми зліпили собі 20 років назад на свіжих руїнах Радянського Союзу, показала всю свою нікчемність та неповноцінність. Дорослий світ посміявся над нашими наївними  постулатами незалежності і зараз байдуже дивиться на крах всіх наших  «дитячих» сподівань.
 
Я повторюю постійно: зараз потрібно розпочинати будувати національне життя по-серйозному, по-справжньому, по-дорослому, без самообманів та «дитячих» фантазій. А у відповідь мені «дитячі» відмовки: немає вже часу, потрібно боротись з режимом... І що ж ви таке чешете, що ж ви таке набороли? Ні, до  «дітей» розумового мислення в мене питань немає, я навіть дискутувати з ними не збираюсь, це безглуздо.  Я звертаюсь до наших «нелегальних»( бо вони перебувають в такому стані  безправ»я та непорозуміння з оточуючими, як і нелегальні мігранти) «дорослих»: шановні, повірте в свої сили, потрібно згрупуватись і розпочати суспільний рух за дорослішання української нації! Ви можете серйозно допомогти українським «дітям», навіть якщо їх -99% населення, а нас – лише 1%. Потрібно формувати нову українську «расу», «расу» відповідальних та адекватних  громадян.
 
   Ми зараз бачимо повний крах української «дитячої» цивілізації.  Відповідно, потрібно перестати церемонитись з деструктивними національними традиціями, потрібно сміливо вийти за їх рамки і робити необхідну справу. Саме сміливості не вистачає нашим «дорослим» українцям, «вороги» та «фігури замовчування» пригнічують їх, як і всіх інших українців. Щоб стимулювати їх сміливість, я наведу такий аргумент, який їм буде зрозумілий: ситуація зараз змінюється в таку сторону, що та дія, яка сьогодні трактується, як сміливість, завтра вже буде лише необхідним засобом оборони. Якщо сьогодні ви боїтесь комусь дати по пиці, то завтра без мордобою ви вже не захистите свій останній буханець хліба. Іншими словами, немає ніяких підстав церемонитись як зі своїми супостатами, так і зі своїми соцдебілами.
Резюме. Українські  «дорослі» спочатку повинні розібратись між собою (ннп), а тоді починати тягнути «дітей» за собою. Діто-націю зараз потрібно брати за ручку і вести за собою, по дорозі читаючи нотації і навчаючи навичкам правильної громадської  поведінки –іншого виходу немає.