В связи с провокацией   врагов народа (шютка) вынужден на день отступить от генеральной линии партии мыслей о «матрице примитивной системы»  и сосредоточиться на наглой провокации.
   Щиро кажучи, я б і не відписувався  у відповідь на цей нікчемний удар в спину ,але по ходу виникло пару свіжих думок, так що мушу їх формалізувати.
 
Порядні, серйозні люди зараз   не йдуть в українські патріоти, тому що, власне, немає куди йти: «український дім» недобудований, незавершений, непокритий, немає його єдиного і зрозумілого плану, немає цілісного замислу. Достойні українці не хизуються своїм патріотизмом, тому що ця ніша зайнята повними придурками та негідниками, патрійолопами. А як виховувати нове покоління в дусі патріотизму, коли воно бачить тільки таких, гіперактивних,  ублюдочних патріотів?
 
      Ці самозвані українські патріоти(патрійолопи), вони позорять українську націю своїми виходками, своєю тупою, жлобською поведінкою. Як бомжі заселяють різні руїни та запущені недобудови, так і ті патрійолопи окупували наш недобудований «український дім» і почуваються там повноправними хазяями. Офіційну владу ми віддали одним негідникам та аферистам, а українську справу, «український дім» – іншим негідникам та аферистам. І все це є наслідком нашої традиції відчудження як від влади офіційної, так і від влади народної. Самозвані «народні поліцаї», після двох тижнів розгубленості, перейшли в контрнаступ. Але краще вони б нікуди не переходили, а сиділи б тихо та мастурбували б свою любов на народ.  Уявили картинку: сидить Паша, з любов»ю дивиться на весь український народ, тобто і на вас конкретно, і мастурбує, мастурбує... Це вас не збуджує і не переповнює радістю? –Тоді ви не справжній українець!
 
     Це люди, які не мають жодної власної думки, це нікчемні особистості, які знайшли себе в ролі «захисників» української нації, «захисників»  української ідеї. За «неимением»  інших талантів,  рішили стати «патріотами».    Подивіться на це судилище наді мною: жодної моєї цитати, жодного притомного контраргументу. Судилище ні про що, в старих добрих традиціях 37-го чи 56-го року( розборки  з Пастернаком всі пам»ятають: «Роман не читал, но считаю его очень вредным!»). Не в тому справа, що я нап’ялюю на себе тогу мученика, це прекрасна  ілюстрація моєї тези про глибину та інерційність суспільного базису, в якому живе-здравствує і «ген 37-го року». Дай таким людцям повноваження – і ви не знайдете жодної відмінності.  Хтось мені закидав претензію рік назад  стосовно моєї тези, що «в українців дуже високий потенціал жорстокості», особливо до своїх. Що, ще хтось бажає посперечатись на цю тему? Подивіться на теперішню репресивну практику:  десь бракує виконавців, мучителів, поліцаїв та держиморд, чи їх імпортують з ненависної москальщини?
 
    Чому такі аутсайдери так вольготно почуваються в ролі українських патріотів? – Та тому, що українська національна еліта на протязі століть-десятиліть нічого толком не збудувала, не завершила, ніяким національним артефактам  не дала ради. Відповідно, українська нація реально відчужилась від своєї національної справи.  Закон національного життя: задача еліти добре організувати та супроводжувати справу, тоді простий народ в цій справі буде охоче приймати участь. Коли ж справа доведена до абсурду, коли ця еліта тільки веде безкінечні свари та чвари між собою, то всі нормальні люди виходять з такої діяльності, залишаються лише покидьки, які нічого толком не розуміють і яким достатньо того, що вони «беруть участь в такій великій справі».
 
   Мене бісить непрофесіоналізм, невігластво української національної еліти. Їхні дискусії, їхні роздуми на центральні теми – це роздуми нульового, неструктуризованого рівня. Достатньо почитати пару фраз такого діяча, щоб зрозуміти, що це просто балачки з точки зору поверхневого здорового глузду, ніякого системного мислення, ніякої освіченості там немає, одне маніпуляторство громадською думкою.
 
  Є й приємне враження від цієї жаркої дискусії: купці цих народних поліцаїв не вдалося втягнути нашу публіку в карально-репресивний ракурс розмови, занадто низький рейтинг довіри до позиції цих «народних месників».
 
Вчорашня дискусія ще раз переконала мене в необхідності реалізації нового національного проекту для подолання нашої відсталості і в національному питанні. Не можна миритися з ситуацією, коли українську націю всюди, на всіх суспільних майданчиках представляють такі аутсайдери-самозванці. Потрібно сформувати чітку та наступальну українську ідеологію,   збудувати придатний для життя та роботи «український дім». Саме робота в цьому напрямку зробить роль українського патріота престижної серед нормальних, адекватних людей.
 
  Це не націоналісти, це ганьба для нації. Чому сусіди наші такої низької думки про українців? –Та тому, що отакі патріоти найбільш на слуху, вони найбільш активні в суспільному, в публічному середовищі, тому по їх недоумкуватості і формується думка про націю в цілому. Один з основних каналів самореалізації для таких недоумків – це гризня на форумах з «москалями», це для них як «священна війна  проти супостата». Рицарі-захисники, блін!
 
Український дім –це такий собі довгонедобуд,  де кожен, хто додає хоч  пять своїх копійок в цей недобуд, вважає за своє право внести зміни в проект цього дому, тому цей дім зараз має вигляд якогось  одоробла, а не стрункої конструкції.  Українська нація, українська ідеологія недосформована, українська ідея неприкаяна, українська національна еліта – неповносправна, - отакий прекрасний віночок на голову 35-мільйонної нації! А в остальном, прекрасная маркиза, аби ще Блокер не писав...
 
  Вчорашнє судилище прекрасно ілюструє мою тезу про те,  як жлобська домінанта нищить все нестандартне та креативне в своєму середовищі.  Як бачите, я просто не маю права бути чемним, делікатним, толерантним, тому що тоді мою позицію просто з»їдять. Там де є «любов до народу», там і рукою подати до «ворогів народу». Я визнаю лише єдину форму «любові до народу» - це реальна робота в інтересах цього народу, все інше – це байки для бідних.
 
  «Народні поліцаї» підняли бунт... Я розумію, що їх в мені найбільше дратує: моя теза, що потрібно конкретно працювати з собою, з країною.  Вони воліють любити, гордитись собою, «обороняти» неньку від зазіхань, а тут такий облом – просто працювати! Де ще хто бачив працюючого поліцая? Основна риса цих поліцаїв –це нездатність до любої корисної справи. Вони не тільки самі нічого корисного не будуть робити, вони ще й іншим не будуть давати це робити. Коли начнеться справжна національна робота, ці патрійолопи всю свою енергію направлять на зрив цієї роботи. Адже тоді вони втратять своє ексклюзивне положення «самих великих патріотів України» . «Патріоти» з таким самим складом розуму ходили в 32-му по селах і відбирали в селян останнє, це один і той же психотип.  У нас досі не сфомована модель українського патріотизму конструктивного типу, тому такі покидьки хизуються званням українських патріотів.
 

Резюме. Мене, як українця, ображає той факт, що такі придурки сміють публічно називати себе українськими патріотами. Я вірю , що реальна, цілеспрямована національна робота дасть нам справжніх, адекватних, самокритичних українських націоналістів, сучасні технології понад усе! Тоді ці карикатурні патріоти розчиняться, як роса на сонці!
А взагалі, це велика справа: полагодити таку велику зіпсовану націю!