Паніка недоречна

Отже можна підвести підсумки. Те, про що давно казали симпатики біло-блакитних і націонал-патріоти пан-галичанського розливу (відомі серед людей як «не підтримую жодного кандидата» і «Україні буде соромно за свій вибір») таки сталося. Янукович – новий президент України.
 
Щиро вітаю усіх.
 
Віднині національною безпекою, армією, СБУ, Прокуратурою, Нацбанком та МІДом керуватиме людина, яка двічі сьорбала баланду на в’язничній шконці. Прикро, але це реальність. І з нею треба просто жити. Як кажуть наші брати-кацапи, від суми та тюрми не зарікайся. А потрапивши за грати треба вперш за все не втрачати ясності мислення і бадьорості духу. Не плити. Треба сприймати реальність такою якою вона є, спокійно оцінювати ситуацію, ні за яких умов не йти на співпрацю зі слідством (втоплять), і твердо гнути свою лінію. Не вірити, не боятися, не просити, не плакати. Тільки тоді є шанс вийти з-за ґрат, чистим як простирадло у дорогому готелі. Перевірено багатьма поколіннями «ходоків за економіку» та політичних в’язнів. В тому числі – тими, завдяки яким ми зараз живемо у самостійній державі.
 
Тож почнемо з простого – з питання як ми опинилися в такій ситуації?
 
Причин кілька. Але почати варто з того, чого або не було, або не суттєво вплинуло на результати виборів. Треба тверезо глянути правді у вічі.
 
Перше. Не було на Сході якоїсь шаленої чи-то несамовитої реклами за Януковича. І мої батьки у Запоріжжі, і брат, і колишня дружина у Харкові, і друзі у Донецьку і я сам перебуваючи на Сході відмічали одне й те саме. Нинішня компанія пройшла набагато спокійніше ніж компанія 2004 року. У Харкові я особисто бачив біг-борди Тягнибока. У Запоріжжі спокійно стояли палатки Юлі. У Донецьку відбувалися зустрічі Юлі з громадянами. І ніяких ексцесів переважно не було. На відміну від 2004 року, коли запорізьке телебачення відверто цькувало помаранчевих як фашистів, а Ющенка – як американського шпигуна. Так само у Західній були біг-борди Януковича, агітаційні намети і громадяни, що віддали свої голоси за ватажка синьо-білих. Так що умови для агітації в обох кандидатів були більш-менш однакові, і це неабияке торжество того самого права обирати, яке ми з вами виборювали на Майдані.
 
Друге. Поширена вже байка про ледь не примусове голосування за Януковича на Сході не має з реальністю нічого спільного. Мій брат, невістка і батьки у Запоріжжі голосували за Юлю. І не ховали своїх вподобань. І що? Хтось їм заважав? Хтось цькував чи погрожував? Де там! Пити пиво з кумом – симпатиком Федорича, моєму братові ніщо не завадить ні зараз ні у майбутньому. Звичайно автобуси з «карусельщіками» в якійсь кількості курсували. Щиро сподіваюся що штаб Юлі компенсував їх якимись вихилясами зі свого боку. Вибачте за цинізм, але якщо не компенсував – то гріш ціна її штабістам і в політиці їм робити нема чого.
 
Третє. Щиро поширена байка про ледь не поголовну тупість і зомбованість людей на Сході – це з серії наукової фантастики. Я особисто знаю чимало людей які вважають себе щирими українцями, але голосували за Януковича. Я знаю що далеко не всі прибічники Януковича рвуться в обійми Росії. Нарешті не бракує серед сходян людей які просто на дух не сприймають гуманітарні надбання п’ятирічки від Ющенка у вигляді поголосу про Голодомор, героїзації Шухевича, Бандери, УПА, тощо. У них право таке є – не сприймати. Штаби Юлі мусили розуміти цю обставину.
 
Шановні, треба визнати раз і назавжди. Виборовши право вибору на Майдані-2004, ми вибороли його для ВСІЄЇ УКРАЇНИ, а не тільки для одної з її часток. Зробили ми це, аби убезпечити напрямок розвитку нашої країни від стратегічних помилок. Аби врахувати точку зору УСІЄЇ УКРАЇНИ. Аби кожна з частин нашої Батьківщини мала право на свої п’ять копійок.
Хотіли демократії? Смакуйте щоб аж за вухами хрустіло.
 
Тепер же давайте поміркуємо, чому насправді переміг проФФесор?
 
Вже зараз аналіз результатів виборі по областях говорить та показує – Януковичу вдалося привернути на свій бік симпатії частини мешканців Центральної України. Якщо у прикордонних областях, хоч у Львівській, хоч у Донецькій, розрив між кандидатами сягає кілька десятків відсотків, у центральних областях він помітно знижується. Також саме прикордонні області дають найбільшу явку виборців. Отже можна спростувати ще одну байку – попри всі намагання Ющенка і націонал-патрів пан-галичанського розливу, відвернути симпатії Західної від Тимошенко їм не вдалося. Їхня заслуга – це 4,5% голосів за кандидата «проти всіх» і 30% виборців які взагалі не пришли на вибори.
 
Отже – Янукович виграв суто математично. За нього справді проголосувало просто більше виборців. Чому?
 
Та просто все, як Божа днина.
 
Головний і безперечний виборець, який волею долі став на бік Януковича, вирішив долю усієї президентської компанії. Ім’я йому – КРИЗА. Шановні, маючи стабільний заробіток, певне положення у суспільстві та будучі успішною людиною, легко міркувати про стратегічні шляхи розвитку країни. Але ця стратегія летить к лихій матері, коли усвідомлюєш прості й життєві біди сільської вчительки, хлопця з депресивного міста, чи-то провінційного лікаря. А в них – грошей нема, зарплати нема, фінансування нема, роботи нема, перспектив нема… Вони не міркують стратегіями. Їхня стратегія проста – за помаранчевих жити ліпше не стало. Життя таке саме сіре й безпросвітне як і за Кучми. А коли бракує шматка хліба для дитини, і свобода слова, і право вибору, і міркування фахових економістів - стають непотребом. Люди бачать – ці не змогли. Гаразд. Спробуймо інших. Лишаючись на чолі уряду, Юля мала розуміти негативний вплив кризи на її особистий рейтинг. Є й гарна новина. Влада може вже зараз піти. Криза – ні.
 
Другий чинник який безперечно спрацював на користь Януковича – жадання реваншу в східних областях. Агітаційна машина Партії Регіонів попрацювала на славу. Майдан-2004 був поданий східнякам, як масштабна крадіжка їхнього вибору клятими бандерівцями, американськими наймитами, націоналістами, обдуреними тощо. Програш на Виборах-2004, агітпропом ПР був поданий під гаслом «Наших б’ють!» Людям охопленим таким почуттям, важко щось пояснити логічно. Вони вже не хочуть добробуту – вони хочуть реваншу! Перемоги! Свого прапору над Банковою. Існує тільки один спосіб їх вилікувати – дати перемогти і обпалитися на реальних проблемах керування державою.
 
Третє – Партія Регіонів все ж таки блиснула цинізмом. Їй вдалося вдало забовтати присутність депутата Тадеєва на бандитській розбірці з трупом. Їй вдалося відвернути увагу суспільства від витівок синка-автогонщика кримського депутата Йосипа Файнгольдта. Проте їй просто блискуче вдалося організувати «справу педофілів». Слідкуйте за руками – справа скоро сама випарується як з білих яблук дим. Перед використанням у політичному скандалі дітей сиріт, Партія Регіонів не зупинилася. Слава «барсучатників», нардепів-ПРівців не налякала. До честі Юлі – до такої гидоти її команда не опустилася. Що й добре – прийде час, ПРівцям ще нагадають про чан багна яким вони залили добре ім’я дитячого центру «Артек».
 
Й нарешті третє й найважливіше. На Тимошенко відбився весь негатив від п’ятирічного господарювання президента Ющенко В. А. Тимошенко була його прибічницею на Майдані. Фактично – саме вона була головним двигуном Помаранчевої революції. Подобається їй чи ні, але клеймо «вона з Ющенком – одна банда», для більшості українців лежало на ній мов прокляття. А Ющенко зробив все можливе аби жоден з його прибічників не зміг би перебрати владу на себе. Не було ані «десяти кроків на зустріч людям», ані «бандитам-тюрми», ані «малих податків, які платили б усі», ані ще багато чого. Євроінтеграціонна політика була загнана ним у глухий кут. Нічого нового в системі влади Ющенко не створив. Проте набрид гірше гіркої редьки постійними теревенями про нюанси української історії. Чим ще раз підтвердив давню мудрість, «патріотизм – останнє пристанище нікчем». В цьому сенсі обрання Януковича має навіть позитивний бік. Кандидати мають зважувати чого обіцяти виборцям. Як говориться, пообіцяв – роби. Як хочеш – так і роби. А не можеш зробити – не обіцяй.
 
Але все це – ще не кінець світу. Янукович не здобув абсолютної перемоги. Він не набрав 50% голосів виборців. Його розрив з Юлею – менше математичної погрішності у 3%. Таку перемогу можна порівняти з перемогою царя Пірра.
 
Нинішня ситуація надає Юлі набагато більше шансів ніж проФФесору. По-перше, аби зняти Юлю з прем’єрів, ПР потрібно сформувати свою більшість. Аби сформувати більшість – їм треба привернути на свою сторону Литвина. А в Литвина лишився єдиний шанс залишитися у політиці – відтягнути термін життя цієї Верховної Ради. Якщо ж Литвин піде під прапори ПР – Юля нічого не вартуватиме скласти 150 депутатський мандатів – і ласкаво просимо на нові вибори. А перевибори створять для ПР більше шкоди ніж користі. У Раду зайдуть Тигіпко, Яценюк і Тягнибок. В самій ПР почнеться бійка між Фірташем (якому обіцяно на позачергових 50% депутатських мандатів у ПР) і Ахметовим (який швидше розвалить ПР ніж допустить в ній Фірташевську більшість). На скільки затягнеться ця буцанина – один Бог знає.
 
Ще одна страшна байка для діточок – мовляв зразу ж після виборів всі БЮТівські підприємці збіжать до лав ПР. Багато я дам, аби побачити як у Харкові Аваков з Фельдманом збіжить до Добкіна чи Салигіна. Цікаво, а що заважало ПР скупити їх оптом раніше? Відсунутість від державної скарбниці? А чому тоді Ющенко не скупив усіх олігархів і БЮТівських і ПРівських? Суть нісенітності твердження, що всі олігархи з БЮТ побіжать до ПР полягає в тому, що на всіх олігархів владного пирога не вистачить, попри всі бажання і олігархів, і ПР, і Федороча особисто. БЮТівскі олігархи, переважно й опинилися у БЮТі, через давні суперечки з олігархами з ПР. Суперечки в яких лишитися може тільки один. Саме ця буцанина олігархів, а аж ніяк не громадська думка (яка легко рихтується силовиками, як у Росії), є головною запорукою збереження в Україні і демократії, і свободи слова, і права вибору. А може ПР винищити усіх ворожих до себе олігархів? Так може. Це процес має просту й влучну назву – Громадянська війна. Казки про те як проФФесор змінить поле для гольфу на штабний бункер, прохання приберегти для неслухняних дітей.
 
Звичайно будуть пацюки серед нардепів. Будуть пацюки серед олігархів. У ПР в 2005-му їх теж було чимало. Але ПР тоді зробила головну річ, завдяки якій зберегла собі місце під сонцем – вона не склала рук. Вона продовжувала твердо й наполегливо боротися. Нинішня перемога ПР – багато в чому наслідок її наполегливості. Тож варто і нашим прибічникам пройти цю саму школу гарту. Врешті решт, для панування націонал-демократичної ідеології особистості неважливі. Юля, Яценюк, Тягнибок – хіба важливо? Наступні п’ять років з одного боку самі розставлять усіх по місцях. Вони покажуть, хто боротиметься в опозиції до останнього, заважаючи владі творити помилки, а часто-густо, злочини. А хто побіжить у «конструктивну опозицію» як РУХ за Кучми (пам’ятаєте як РУХ іменував себе опозицією, водночас обіймаючи міністерські місця в Кабміні?) Хто справді готовий важко й наполегливо боротися за втілення в життя обіцянок даних виборцям. А хто прагне тільки дорватися до владного пирога аби відкусити побільше. Хто серед юрбища «лідерів» справжній мужик. А кого спіткає вилетіти з політики зі свистом, аби писати віршики поруч з Морозом.
 
Проте перебування в опозиції – чудова нагода провести широкомасштабну чистку власних лав. Чим БЮТу варто зайнятися негайно. Минулі вибори показали, що багатьом бютівським депутатам аж ніяк не коректно попрікати Януковича відсидками, маючи за плечима свої. Вони показали, що треба вкрай обережно приймати до себе перебіжчиків з табору ПР та різноманітних «українських Катані». Що не можна затуляти очі на брудні платки, що оточують тих чи інших нардепів. І фразу найжахливішого тирана часів СССР «кадри вирішують все», Юлі чи будь-кому з лідерів націонал-демократів не треба забувати ані на мить. Той хто має темну біографію – потенційний зрадник, ворожий інформатор та джерело численних проблем під час виборів. Доведено ще Сунь Цзи – краща запорука успішного наступу – надійний тил. У даному випадку – перевірені й надійні депутати і злагоджена команда.
 
Так, на нас чекає нелегке п’ятиріччя панування проФФЕсора. Так, за свої права доведеться поборотися. А чого ви хотіли? «Лише той вартий і життя і волі, хто кожен день іде за них на бій». Свобода ще нікому не давалася на шару. Тому її люблять, цінують і згоджуються за неї умирати. Але правду сказав Корчинський – популярність Януковича падатиме пропорційно терміну його перебування при владі. За п’ять років тодішні лідер об’єднаної націонал-демократичної сили може цілком реально мати перед собою знесиленого деморалізованого противника, а за своєю спиною – команду прибічників згодну навіть на шокову терапію. В таких умовах лідер націонал-демократів має всі шанси в’їхати на Банкову на білому коні по політичних трупах своїх ворогів. А хто ним буде – визначить історія.
 
Паніка недоречна. Історія дарує нам чудовий шанс на майбутнє. Чи скористаємося ми ним – залежить від нас.