Не вірте бухгалтерам, особливо якщо вони з милою посмішкою кажуть на корпоративі «Димка, я там на тебя доверенность выписала, заедь завтра в держреєстр, сдай форму 4. Правда 42, возле «Убоза» тебе же по пути. А мне через весь город…».
ДержРеєстр підпорядкований міністерству юстиції, чому б не заїхати. Це ж просто здати. Тим більш я вже бачив ролик про Палац Юстиції у Тбілісі

А у нас стільки грузинських реформаторів…
Погодився. Десь о пів на десяту я вже заходив у це архітектурне творіння в стилі «пізнього совкового общагізму». На вході у держ-, підкреслюю, ДЕРЖреєстр мене зустріла юрба не зовсім державних службовців з чіткими комерційними прейскурантами по вирішенню бюрократичних питань в означеному закладі. Моє питання «здати форму 4» підозріло коштувало 400 гривень (а якби то була форма 100?) готівкою, ну звичайно чека ніхто не видає. «Може та сума піде волонтерам?» - я спитав. По вигляду недержреєстратора я зрозумів що до волонтерів він відношення не має.  А далі почалась якась черга. Звичайно та черга мене не стосується, мені ж на 4-й поверх, а я зараз на першому, при вході. Підіймаюсь на четвертий і… і… і…
І…, не вірте бухгалтерам, особливо якщо вони з милою посмішкою кажуть заїдь і здай. Коротко, бухгалтер пояснила що я не казку потрапив і з неї причитається. Що там розповідати, дивіться самі:

«Заїдь і здай» у мене зайняло всього чотири години робочого часу.  Чотири години стовбичення у черзі заради того що держреєстратор, у твоїй присутності, внесе зміни у базу згідно тої «форми 4». У сусідньому кабінеті стояв ящик «виміру рівня довіри до влади», тобто у ящик можна було кинути документи і надіятись що зміни до бази внесуться без особистої присутності. На 12 годину, тобто через три години перебування в черзі, довіра до влади була на рівні «10 – 15 комплектів документів». І навіть, коли черга дізналась що Верховна Рада прийняла закон про подовження термінів прийому документів на 4 місяці, лише іронічно зауважили, закон треба ще підписати, а оперативно у нас підписується лише закон «Про особливий статус дамбасу».
Ну що, хлопці і дівчата у владних кабінетах! Як смішно за вами спостерігати коли ви, боячись за власну шкіру, волаєте про недопустимість ТРЕТЬОГО МАЙДАНУ. Як сумно розуміти, що ми українці знов дали владу в руки пройдисвітам, що руйнують Неньку. Про що на вашу думку були розмови у тій черзі. Так, саме про те, про третій майдан і вас недолугих.
ТРЕТІЙ МАЙДАН – страва вишукана. Саме у таких казанах черг і готується ця страва, так сказати «томітся на мєдлєнном огнє», а дебальцевські і іловайські казани дають цій страві особливої гостроти. Цей інгредієнт готує особисто міністр Петренко. Пане Петренко, ваш інгредієнт виходить на славу, ви ним годуєте не люмпенів з шахт, копанок і заводів, а людей з вищою освітою. І коли всі інгредієнти будуть готові, то вже буде страва. Не борщ з помаранчевого майдану, не коктейль Молотова з Інститутської, навіть уявити страшно, що за страва.
Я багато чув від уряду, президента і депутатів про реформи. Нажаль ще не бачив тих реформ на власні очі. У тій черзі мене постійно переслідувала одна думка: «Заради кого робляться реформи? Мають робитись заради людей. А в Україні заради кого? Якщо кажуть що лице влади вже реформовано, то чому влада до народу повернулась задом?»
Існують виключення що підтверджують правила, а якщо правило складається з виключень – це хаос. Проводити зміни у базі у присутності представника підприємства – це суцільні виключення. Можна було організувати прийом документів і видачу довідок «Форма 4 прийнята. Дата. Штампік», а обробку документів провести потім. Але це б зруйнувало увесь «бізнес» юрби не зовсім державних службовців з чіткими комерційними прейскурантами по вирішенню бюрократичних питань в означеному закладі.
А ще сюди додається питання з інвестиційної привабливості України. Пане Петренко, це вклад вашого міністерства у полегшення умов ведення бізнесу в Україні? Де ж ті інвестори? З такими полегшувачами і війна не страшна.