Я вже писав про перспективу приходу епохи полювання на відьом. І як у воду глядів. Поки що це робиться на «волонтерському» рівні, але вже є спроба підняти цей «благородний» рух до рівня державного, тобто його узаконити.
 
Перепрошую, але для початку невеличкий вступ.
 
Є у нашому політичному серпентарії одна ду-у-у-же войовнича партія. Народний Фронт називається, колишній Фронт Змін. Якщо ви сподіваєтесь побачити «фронтовиків» десь під Маріуполем, мушу вас розчарувати. І у Пісках ви їх не побачите. Бо ведуть вони запеклі, виснажливі бої на стратегічному напрямку – на Печерських пагорбах, у парламентських та урядових кабінетах. А командує цим воїнством видатний полководець, який дуже полюбляє гратися у війнушку, у пісочниці. Що б не ліпив він у цій пісочниці, все одно виходить фронт – Фронт Змін, Народний Фронт. Наступним, певно, буде Рот Фронт. Зліпить наш пустун черговий фронт, скочить на дерев’яного коника, вихопить дерев’яну шабельку, і пішло-поїхало. – Дайош повстання!, - кричить. – Куля в лоб! Ну, вороги, ясен пень, так і падають. Штабелями. Від сміху.
 
Ось така приповідка. Це щоб зрозуміло було, що воно й до чого, та who is who.
А тепер до теми. 24 лютого «фронтовик» Костянтин Матейченко зареєстрував законопроект № 2225  «Про  внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо захисту та збереження авторитету держави)». Що ж пропонує шановний нардеп, як ми маємо зберігати та захищати височайший авторитет нашої держави? Може він винайшов ефективний спосіб подолання корупції, що немов іржа роз’їдає не лише авторитет, а й саму державу? Чи досконалу судову систему, яка за визначенням є фундаментом правової держави? Чи спосіб реалізувати декларативну п’яту статтю Конституції, зокрема ту її частину, яка містить пишну, але абсолютно порожню фразу: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ»?
 
Якби ж то. Загартований у виснажливих боях «фронтовик» пропонує старий як світ рецепт – закрутити гайки, заткнути рота незгідним, словом, тащить и не пущать. Що тут скажеш, авторитарності такий закон безперечно додасть, а от щодо авторитету – вкрай сумнівно. Хіба що в очах таких світочів демократії, як Іран, Росія чи Північна Корея.
 
Втім, оцініть цей документ самі. Оскільки він невеликий за обсягом, наведу його зміст повністю.
 
«Стаття 339-1. Умисні дії щодо підриву авторитету держави та її органів влади.
Суспільно небезпечні протиправні діяння, що посягають на авторитет України як суверенної держави, публічне паплюження, наруга, осквернення чи інші дії спрямовані на підрив авторитету   органів державної влади,  місцевого самоврядування та об‘єднань громадян України, та/або цинічне, зневажливе ставлення й неприйняття як окремих структурних елементів системи державного управління (її відповідних органів), так і держави в цілому, що в подальшому може тягнути за собою порушення усталених соціальних норм і правил організації суспільного й державного ладу та життя –
карається виправними роботами на строк до двох років або арештом до шести місяців або позбавленням волі на строк до трьох років».
 
Якщо хтось побачив тут хоч натяк на збереження чи захист авторитету держави, відкрийте мені очі. Я ж побачив лише намагання надіти намордник на всіх незгідних. Звісно, це не сумнозвісна 58 стаття, у «прейскуранті» немає ціни «10 років без права переписки», і ще багато чого немає. Але стаття настільки «гумова», що під її дію за бажання можна підвести будь-кого й за будь-що. Чого варта лише термінологія – паплюження, наруга, осквернення і т. ін.
 
Змоделюймо ситуацію у розрізі статті 339-1. Прем’єр-міністр Яценюк перед багатомільйонною телеаудиторією заявив, що протягом минулого року з країни вивезли 60 мільярдів вічнозелених американських «гривень». І не просто заявив, а аж палав від обурення. Я теж палав разом із ним, а попалавши подумав. – А де ж ти був, кролику наш вухастий? Ти ж начебто прем’єр-міністр? То чому ти не перекрив канали виведення валюти з країни? Що ти робив у тому Кабміні, чаї ганяв, як колись у Верховній Раді? І як тоді з кулею в лоба? Хоча ні, куля в лоб – то занадто, а от інший предмет в інше місце – то у самий раз.
 
Поспілкувався я отак подумки з прем’ером, а тепер думаю, як кваліфікуватиме це «спілкування» автор законопроекту. Публічне паплюження, наруга, осквернення? Чи може цинічне, зневажливе ставлення і несприйняття? А головне – яку «винагороду» я отримаю згідно з наведеним у статті «прейскурантом?