Семеро наймудріших – вислів, ім’я, батьківщина:
„Міра дорожча за все”, - говорив Клеобул з міста Лінд,
„Пізнай самого себе”, - радив зі Спарти Хілон,
„Стримуй свій гнів”, - умовляв Періандр із Корінфа,
„Всьому знай міру”, – Піттак повторяв з Міттілена,
„Щасливих назве тільки смерть”, - твердив Солон із Афін,
„Більшість за гіршими”, - мовив Біант  із Прієна,
„Тільки за себе ручайся”, - Фалес із Мілету навчав.
       (Безіменний античний автор)
 
Ходили дорогами античної Греції древні філософи і навчали греків мудрості. Громадяни вчилися, шанували їх, відправляли у вигнання, повертали назад (як припече), часом страчували. Щоб загладити провину за погано вивчені уроки, передавали в Аїд їхнім безсмертним душам звістку про своє каяття і додавали чергове ім’я  до переліку сімох найбільших мудреців світу. Магія числа сім вимагала, щоб мудреців було не більше й не менше семи. Чи можливо людську мудрість втиснути в якісь межі? Отож перелік семи мудреців коливався від чотирнадцяти до двадцяти двох. Потрапив до цього переліку варвар – скіф Анахарсіс (близько 605—545 рр. до н. е.).
 
Точнісінько тут, де зараз Україна, на межі між цивілізацією і дикістю знаходилося царство Скіфія. Анахарсіс був сином скіфського царя Гнура і безіменної гречанки. Був у Гнура ще один син Савлій, генетично чистий скіф, який мамою звав скіф’янку. Як водиться, один царевич вдався розумним, а інший – дуже розумним. Дуже розумного Анахарсіса цар відпустив у великий світ набиратися мудрості. Юнак помандрував до Афін щоб побачити „все найпрекрасніше в Афінах, а потім і в решті Греції”, дізнатися „про закони, мудріші за всі, і про людей, кращих за всіх, і про ... звичаї й свята їхні всенародні, і життя, і державний устрій” (Лукіан). Дивувалися розуму варвара і правитель Персії Ксеркс, і правитель Афін Солон, і ті самі семеро (чи двадцятеро) грецьких мудреців, які визнали його рівним собі за мудрістю.
У всі часи у всіх суспільствах народжуються люди, які випереджають середній рівень розвитку співгромадян (одноплемінників). Вони або стають провідниками еволюції свого суспільства, або співгромадяни їх знищують.
 
Анахарсіс повернувся у Скіфію і був убитий своїм братом Савлієм. “Він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами” (Геродот). Через сто років така ж доля спіткала ще одного шанувальника еллінських звичаїв скіфського царя Скіла (близько 460 — 446 рр. до н. е.). А вже у 270-260 рр. до н. е. під натиском сарматів скіфське царство припинило своє існування.
 
Чому одні етноси створюють успішні держави, які забезпечують їм історичний поступ, а інші зникають в пітьмі століть? Чому антична Греція заклала основи Великої Римської імперії і західно-європейської цивілізації, а могутній Скіфії дала тільки вироби своїх ремісників, які залишилися в степових могилах для розграбунку шукачами скарбів? Чому одні народи дослухаються настанов мудреців, а інші йдуть за сліпими поводирями в безвість? Цього не знав мудрий Анахарсіс.
 
Наприкінці останнього заледеніння близько 11 тисяч років тому до нашої ери всі люди були мисливцями-збирачами і саме тоді вони почали одомашнювати (доместифікувати) тварин і рослини. Надлишок продовольства, придатного для зберігання і перерозподілу, зробив можливим первісний розподіл праці. Плем’я змогло забезпечити існування спеціалістів, не зайнятих добуванням харчів: ремісників, воїнів, чиновників, жерців, вождів. Землеробство обумовило перехід до осілого способу життя, більшу народжуваність, складну політичну організацію, військо, здатне захищати від нападників і завойовувати нові землі. Одомашненні тварини дали не лише повноцінне білкове харчування, а й добрива, тяглову силу, транспорт. Кочові племена мисливців-збирачів були завойовані і знищені, або розсіялися серед краще організованих племен землеробів і скотарів.
 
Вибухоподібний розвиток виробництва продовольства і стрімка зміна складу місцевого населення внаслідок війн багаторазово повторювалися в доісторичні часи в різних регіонах. Осередками переходу від збирання до виробництва продовольства стали регіони „родючого півмісяця”, деякі райони Китаю, африканський Сахель, Анди. Звідси землеробство і скотарство поширилося далі на території з кращим кліматом і ґрунтами, ставши передумовою збільшення чисельності і могутності племен землеробів і скотарів. Саме тут виникли писемність, міста, імперії. Еволюція завершилася швидко: від 9000 р. до н. е. до 6000 р. до н.е. людські спільноти тут вже повністю залежали від вирощеного продовольства. Орієнтація осей континентів вплинула на швидкість поширення рослинних культур і домашньої худоби, визначивши різну долю євразійців, африканців і корінних американців.
 
Там, де є надлишок благ, виникає проблема їхнього розподілу, виникає поділ на еліту, допущену до управління й розподілу благ, та нижчі прошарки, зайняті у виробництві благ. Основною суспільною проблемою стає клептократія (влада крадіїв). Від того, яку частку виробленого блага утримує еліта на свою користь, залежить ставлення до неї народу, який виробляє ці блага. Надто жадібних знищували бунти принижених. Тисячоліття виробили методи захисту еліти:
1. Роззброювати народ і озброювати еліти.
2. Задовольняти потреби народу в такій мірі, щоб не викликати повстань.  
3. Застосовувати монопольне право сили для підтримки суспільного порядку.
4. Створити ідеологію чи релігію, яка виправдовує існування клептократії.
 
Технологічний прогрес стає рушійною силою історії. Такі технологічні винаходи як колесо, віз, водяний млин, лук зі стрілами, глиняний посуд не були результатом винахідницької діяльності кожного з племен, а поширювалися від однієї спільноти до іншої. Відкритість суспільства до нових технологій, які запустили механізми майбутньої промислової революції,  стала такою ж доленосною, як і перехід від збирання до виробництва продовольства.
На всіх континентах завжди існували новаторські і консервативні суспільства, сприйнятливість до нового в одних і тих країнах змінювалася з часом. Доволі часто держави, які були в авангарді технологічного прогресу, зупинялися в розвитку під впливом внутрішньополітичних протистоянь (Китай), релігійних обмежень (ісламські держави центральної Азії), природних катаклізмів та ін..
 
Скіфські племена розвивалися у правильному цивілізаційному напрямку – вчасно зайнялися розведенням великої і малої рогатої худоби, конярством. Скіфи-землероби вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові. Після низки переможних воєн, вони захопили обширні степові пасовиська, нагнали страху на можливих претендентів на життєвий простір, створили державну ієрархію, яка забезпечила суспільну стабільність. Століття процвітання непереможної Скіфії переконували царів, що вони впіймали за бороду бога над богами Папая і так буде завжди. Головне не наполохати щастя.
 
Скіфська еліта нагромаджені скарби забирала в кургани, через які це добро мало потрапити в царство вічнозелених пасовиськ і вдалих полювань. Заодно прихоплювали з собою потрібну кількість скіфів, які мали виконувати царські забаганки у потойбічному царюванні. Табуни, череди, отари йшли услід. Величезні людські і матеріальні ресурси заривалися в землю. Будь-які зміни у віковічних традиціях не допускалися. Боги Скіфії не втручалися в людські справи і були милосердними лише до скіфської еліти на землі й на небі. Відхід від релігійних правил, незалежне творче мислення розглядалося як гріх у всякій релігії. У Скіфії визнання чужих богів, поклоніння їм каралося на смерть. Правили Скіфією царі, рядові скіфи до управління не були допущені. Ні власної писемності, ні письмових свідчень про себе скіфи не залишили.
 
Боги античної Греції переймалися людськими справами і багато часу проводили на землі серед людей, караючи, винагороджуючи, попереджаючи, допомагаючи не тільки царям, а й звичайним людям. Тиранічні форми правління у Греції не приживалися надовго, грецькими державами керував демос – громадяни. Філософи, історики, поети, письменники увіковічнили свій час.
 
Строга ієрархія суспільства, відсутність укріплених поселень, ускладнений зв’язок між окремими частинами великого скіфського царства призвели до поразок у війнах з греками, а потім від численних сарматських племен. Законсервованість, закритість скіфської суспільної моделі не залишила шансів на перемогу у цивілізаційних змаганнях.
Скажете, для чого сьогодні захищати Анахарсіса, ба, більше, до чого тут скіфи. Кожен скіф майстерно володів списом, мечем, був вправним лучником, володів мистецтвом рукопашного бою. Скіфське царство було державою-армією, скіфські царі були чудовими воєнними стратегами. І все ж Скіфію  поховала перша цивілізаційна хвиля - сільськогосподарська.
 
„Ні для держави, ні для громадян не буде кінця нещастям, доки володарем держави не стане плем’я філософів” (Платон)