Отож, українська політика - це:
коли список президентської партії очолює боксер, який не збирається бути депутатом;
коли екс-керівниця Антикорупційного бюро називає гієною міністра Кабінету Міністрів за те, що вибрали не її антикорупційний закон, розцарапує йому лице, а потім іде з ним по одному спискові до Ради;
коли відомі журналісти та громадські діячі, що боролися з дерибаном та корупцією, з тушками та кумівством стають обличчями політсили, завдяки чому дозволять пройти в Раду по списку партії більшій кількости крадіїв, тушок та просто мерзотників;
коли партія навіть не має свого сайту, а є лише розділом на сторінці її голови (http://www.grytsenko.com.ua/civil-activity.html);
коли партія, що містить в своїй назві найліберальніше слово виступає проти звуження частини цих самих свобод;
коли лідер найрадикальнішої партії (якщо раптом вірити назві цієї політсили) так виступає за люстрацію, що під час ухвалення закону про люстрацію тусується на якомусь ефірі;
коли члени партії, в назві котрої йдеться щось про розвиток, чи не найбільше доклалися до деградаційних процесів в країні, і в членів котрої самих трохи затримки з розвитком;
коли комбати йдуть в політику, вирішивши, що є достатньо компетентними в законодавчій сфері;
коли тобі не дісталося жодного комбату, то мусиш знайти хоч когось до списку, пов’язаного з війною, щоби не відставати від трендів, бо тобі страшенно від них залежить…
Цей перелік можна продовжувати ледь не до безкінечности. А тепер спробуйте якось коротко пояснити логіку всіх цих процесів своїм іноземним колегам, котрі мало що знають про Україну. І чого ж нас Захід не розуміє? гм
#‎УкрПолітикаЦе‬ ‪#‎УкраїнськаПолітикаЦе‬